Генрих Гейне. Ослы-избиратели

Свобода приелась до тошноты.
В республике конско-ослиной
Решили выбрать себе скоты
Единого властелина.Собрался с шумом хвостатый сброд
Различного званья и масти.
Интриги и козни пущены в ход,
Кипят партийные страсти.

Здесь Старо-Ослы вершили судьбу,
В ослином комитете.
Кокарды трехцветные на лбу
Носили молодчики эти.

А кони имели жалкий вид
И тихо стояли, ни слова:
Они боялись ослиных копыт,
Но пуще — ослиного рева.

Когда же кто-то осмелился вслух
Коня предложить в кандидаты,
Прервал его криком седой Длинноух:
«Молчи, изменник проклятый!

Ни капли крови осла в тебе нет.
Какой ты осел, помилуй!
Да ты, как видно, рожден на свет
Французскою кобылой!

Иль, может, от зебры род хилый твой
Ты весь в полосах по-зебрейски.
А впрочем, тебя выдает с головой
Твой выговор еврейский.

А если ты наш, то, прямо сказать,
Хитер ты, брат, да не слишком.
Ослиной души тебе не понять
Своим худосочным умишком.

Вот я познал, хоть с виду и прост,
Ее мистический голос.
Осел я сам, осел мой хвост,
Осел в нем каждый волос.

Я не из римлян, не славянин,
Осел я немецкий, природный.
Я предкам подобен, — они как один
Все были умны и дородны.

Умны и не тешились искони
Альковными грешками,
На мельницу бодро шагали они,
Нагруженные мешками.

Тела их в могиле, но дух не исчез,
Бессмертен ослиный дух их!
Умильно смотрят они с небес
На внуков своих длинноухих.

О славные предки в нимбе святом!
Мы следовать вам не устали
И ни на йоту с пути не сойдем,
Который вы протоптали.

Какое счастье быть сыном ослов,
Родиться в ослином сословье!
Я с каждой крыши кричать готов:
«Смотрите, осел из ослов я!»

Отец мой покойный, что всем знаком,
Осел был немецкий, упрямый.
Ослино-немецким молоком
Вскормила меня моя мама.

Осел я и сын своего отца,
Осел, а не сивый мерин!
И я заветам ослов до конца
И всей ослятине верен.

Я вам предлагаю без лишних слов
Осла посадить на престоле.
И мы создадим державу ослов,
Где будет ослам раздолье.

Мы все здесь ослы! И-а! И-а!
Довольно терзали нас кони!
Да здравствует ныне и присно — ура!
Осел на ослином троне!»

Оратор кончил. И грохнул зал,
Как гром, при последней фразе,
И каждый осел копытом стучал
В национальном экстазе.

Его увенчали дубовым венком
Под общее ликованье.
А он, безмолвно махая хвостом,
Благодарил собранье.

Усім набрид свободи рай,
I стали звірі змовляться:
«Покласти звіриній республіці край
I вибрати самовладця».

По куріях різних звірі зійшлись
Залежно від роду і масті,
I зразу ж інтриги почались,
Заграли партійні страсті.

В ослячій курії тоді
Старі каплії буліі в силі;
Чорно-червоно-золоті
Кокарди вони носили.

Було, щоправда, серед ослів
Прокінське угрупування,
Та всі боялись старих капліїв
I їхнього репетування.

Коли ж хтось висунути посмів
Конячу кандидатуру,
Обрізав його один з капліїв:
«Ах ти ж, продажна шкура!

Продажна ти шкура, либонь байстрям
I мати тебе вжеребила…
А хто в тебе мати — сказати страм:
Ледача французька кобила.

А може, ти в зебринім череві ріс,
Бо й масть у тебе зебрейська,
Та ще й гундосиш якось крізь ніс
З-єгипетська чи з-єврейська.

Авжеж, ти чужинець, та ще й кар’єрист,
Хіба ж ти збагнеш душею
Ослячої вдачі містичний зміст,
Осляцтва величну ідею?

Мене ж понад усе втіша
Якраз самобутність ослина;
Ослина у мене і дума, й душа,
I кожна в хвості волосина.

Не римлянин, не слов’янин —
Осел я щиро німецький,
І предки мої, усі, як один,
Були осли здоровецькі.

Вони не кохались в крутні і в бридні,
I в гречку не скакали,
А вірно й смирно день при дні
Мішки до млина таскали.

I предки ті не вмерли, ні —
В труні лиш їх бренні кожі.
Самі ж вони в небес вишині
Вже праведники божі.

О преподобні отці-осли!
Ми будем як ви, достоту,
І з шляху чеснот, яким ви йшли,
Не звернемо ми ні на йоту.

Найбільше щастя — буть ослом
Каплійського коліна,
I найпочесніший диплом —
Це метрика ослина.

Мій батько був німецьким ослом,
I цим я по праву горджуся,
Ослино-німецьким молоком
Мене згодувала матуся.

Я єсть осел і тому ціню
Над всяке інше багатство
Я рідну ослину старовину
I взагалі осляцтво.

I я осел, і ви осли,
Осла й королем призначим!
Борімся за те, щоб осли були
Владикамй в царстві ослячім.

Ми всі осли. I — я! I — я!
Кінві не скорити нас зроду!
Ми королем оберем каплія
Ослиного чесного роду».

Так закінчив патріот. I вмент
Осли заплескали в підлогу.
Національний елемент
Торжествував перемогу.

Осли увінчали дубовим вінком
Трибуна ослиного стану,
А він блаженно виляв хвостом,
Мов дякував за шану.